Lots of love, warmth, and true friendship: How Death Pill made Sologamy, starred in a film, and keep going thousands of kilometers apart

Death Pill speak openly about why putting yourself first matters, how to back each other up no matter what, and what it takes to keep a band tight when you’re scattered across continents — all in light of their explosive new full-length Sologamy.

The hardcore punk trio finally presents their new and defining album to the world. Now recognized by by Metal Hammer, Kerrang!, Noizze UK, Distorted Sound Magazine, and others, Sologamy once seemed an almost impossible dream. Created mostly online, gave Anastasia, Maryana, and Natalia a way to once again scream out timeless messages that matter. But it came at a high cost. Amid a real war in Ukraine, calling the album’s creation a 'challenge' wouldn’t feel right. However, it was certainly a test of everything the band stands for creatively.

The awareness of inner strength, the commitment to oneself, reflecting the album’s core message, and the commitment to the cause, rooted in the principles of each band member, are the pillars of this LP, and the reason we still have something to say about Death Pill. And that’s exactly what we’re doing in this interview. 

Left to right: Natalia, Maryana, Anastasia. Photo from the band’s Facebook. 

Founded in 2017, Death Pill have released a number of singles, a split with Shooting Daggers, and now two full-length albums. Due to the Russia’s full-scale invasion of Ukraine, the band was forced to split up geographically: Anastasia and her son went to Spain, Natalia relocated to Australia, and Maryana stayed in Ukraine.

— You’ve described your new album Sologamy as evolutionary in sound. Was that evolution organic or did you push yourselves not to hold back while writing it?

Natalia, bass: It was definitely a mix of both. Any band has a recognizable sound — something that carries through each release. But you also grow. You improve, get better gear, understand your audience more. The three of us have grown a lot these past two years, both musically and personally. We’ve discovered new music, lived through new realities. And yes, we absolutely pushed each other to go harder and aim higher.

Anastasia, drums: We’ve always been hard on ourselves and on what we create. It’s not like we forced ourselves to complicate things — it all happened pretty naturally. Honestly, it’s kind of a miracle this album exists at all. Given the war, the distance between us… pulling it off was a nightmare. So even just the fact that Sologamy is real — that’s a huge win.

Maryana, guitar and vocals: This is one of the few actually good questions we’ve gotten in interviews! Nastya and I have been playing together since 2017, so Death Pill turned eight this May. And let’s be real: it’d be a pity and boring as hell if after eight years we were still making the same exact music without any metamorphosis. At some point we realized we didn’t want to be the band that only does distorted guitar + scream + 230 bpm. We want to play everything with no limits at all! Sure, some listeners might say the second album is softer, "more pop," "slower," or "not true enough." But Sologamy is way deeper and more interesting than it might seem at first. And I so love that! It’s music for both non-musicians and music creators — everyone can find something in it.

The album was released with the support of New Heavy Sounds

— To help us understand that shift, tell us why Sologamy couldn’t have been made any earlier but now?

Natalia: It wasn’t possible before (and thankfully it did not take us even longer, given the conditions)) because we decided to do it online just as good as if we were rehearsing twice a week together. That involved pulling all our patience together and maxing out every technical and communication skill that we’ve learned since the previous record. We didn’t let up a thing we wanted on our new album despite the circumstances: backing vocals that we never practiced together, new instruments, and new styles. 

— You also said Sologamy spans a lot of different genres. Did you follow any particular influences while writing, or just followed your intuition and inspiration?

Anastasia: Our music has always been kind of a sonic kaleidoscope. We just kept doing what we do best. That diversity in style is how we show who we are and what we feel. It’s natural for us, and we take pleasure in doing so.

Live Performance of "Monsters" in Kyiv, 2023

Maryana: I remember being 14, when my parents gifted me my dream iPod. I downloaded the entire discographies of every rock band I could find and listened to all their albums start to finish :) I used to be the kind of person who believed the first three albums of any band were always the best. I couldn’t understand, why would Metallica release Lulu? WHY couldn’t my favorite bands JUST keep playing exactly the same stuff forever? What’s so hard about that?! Now those thoughts feel hilariously childish. The world changes, the music industry changes, and so do we. And that’s a wonderful thing! We don’t want to limit ourselves with genre templates: we want to stay true to who we are. That means playing and listening to whatever we like. So if someday we decide to release a hip-hop album — don’t be surprised, we’ll totally do it.

Sologamy is also out on CD, cassette, and vinyl

— The core idea of your new album is sologamy, or focusing on yourself rather than other paths. When did that concept arise, and did your physical separation influence it somehow?

Natalia: The idea isn’t focused on our distance from each other but rather on learning to take care of yourself, and to see yourself not through someone else’s lens or approval. That said, we definitely felt that more strongly being apart. Emigration is no fairytale, and no one’s going to take care of you but yourself. And that’s not just true for emigration. During war, when everything shifts toward victory and sacrifice, it’s hard. It pushes you, the individual, to the back burner.

But yeah, everyone has different paths, different challenges, different people around them. Some of those people are kind, and if you choose each other, you can stick together whether you’re close or far apart. And if they’re not kind… why keep them in your life at all?

Anastasia: For me, sologamy is about the very essence of human existence — something we often avoid confronting because we’re afraid of loneliness. But that’s where our inner strength lies: you alone are responsible for your choices, your actions, your path. You come into the world alone, and you leave it alone. The sooner you accept that, the sooner life becomes lighter. You stop needing to always be “for someone else,” stop chasing others’ expectations or judgments. What matters most is how you treat yourself.

Maryana: All of us in the band go to therapy individually, so we constantly run into revelations like that.

— Чи пісні, які у вас врешті виходили, самі підштовхнули вас до вибору поняття сологамії, як ключового, чи це відбулося на старті? Цікаво почути, як зародилася концепція цього альбому.

Анастасія: Ідея з’явилася в процесі. Ми сіли, послухали всі треки й були вражені цим різноманіттям: а як це взагалі може бути, що все так різне, але разом працює? І от саме ця різність і підказала концепцію. У реальному житті ти різний, мінливий, суперечливий. І треба прийняти всі свої грані з любов’ю, щоб досягти гармонії. Сологамія — про це. Про прийняття й любов до кожної своєї частини, навіть найуразливішої.

Мар’яна: Минулого року нас запросили до Лондона на прем’єру документального фільму про наш гурт. Пам’ятаю, як ми вдвох з Анастасією поверталися звідти в Київ дуже натхненні. Ми сиділи в тамбурі потяга Київ-Хелм на мішках із білизною і вигадували назву для наступного альбому. І тут я випадково згадала, що КОЛИСЬ, років шість тому, зберігала собі на телефоні таку фотографію, де наречена одягнута наполовину у білу сукню, а наполовину — у чорний костюм. І я показую Анастасії цю фотографію і кажу — "сологамія".

Наталія: Наша ідея — сприяти поширенню думки, що всі можуть робити все, що хочуть, незалежно від статі, якщо коротко. Нам є про що сказати, серйозне і не дуже, і ми робимо це тут. Є навіть такі теми, які ти вже зносив 50 разів на терапію, пропрацював, почистив усі чакри після того, а вони все одно повернулися — тайм ту райт е сонг)))

— Повернімося до обставин, у яких і попри які був написаний цей альбом. Ви зараз фізично далеко одна від одної і з відповідей уже зрозуміло, як це вплинуло на гурт. Але ви — це більше за гурт, тож поділіться, як відстань вплинула на вашу дружбу? Чи з’явився у вас якийсь новий онлайн-ритуал і що можете порадити гуртам, які так само зараз працюють дистанційно?

Мар’яна: Я більше не знаю гуртів, які роз’їхалися на 14,000 км та продовжують існувати:)

Анастасія: Це зміцнило нас. Хоча, звісно, вимагає багато сил. Наша спільна мета і любов до музики допомогли протриматися. Що буде далі — важко сказати. Це дуже виснажливий формат і складно рухатися на одному лише ентузіазмі. Ми щотижня зідзвонюємося, постійно переписуємося, не лише про гурт, а й про особисте. А порада така: запастися терпінням, детально все обговорювати, перевіряти, що всі зрозуміли одне одного правильно. І найголовніше — підтримувати одне одного. Бо всім важко.

Наталія: Ми, можливо, менше залучені у повсякденне життя одна одної, ніж до цього. Зараз ми намагаємося розділяти зідзвони на тему особистого життя від тих, що про справи. Останніх більше, але іноді так хочеться просто потриндіти про те, як кому живеться, хто куди сходив, хто шо купив, яке кіно дивився тощо.

Онлайн-ритуал — зідзвони, бажано, щотижня й обміни відео з тим, як ми граємо. Ще ми хочемо спробувати онлайн-платформу для репетицій — вони існують! Але поки що не дійшли руки до цього, бо це вже якийсь некст текнологі левел.

Порада: уявити фінальну мету, переконатися, що вона у всіх одна, і відмовитися від очікування швидких результатів. Це, в принципі, підходить і для офлайн-діяльності. Але коли ви разом лише онлайн, вам буде здаватися, що ви перевкладаєтєся або недовкладаєтєся, або усе не виходить, і буде важко. Терпіння — це ще навіть не початок. Памʼятайте, що те, що ви подумали у своїй голові, не передалося телепатично кожній людині в гурті)) Не псіхуйте, побільше комунікуйте. Менше накидуйте ідей в стіл, а більше деталізуйте й плануйте втілення, і нагадуйте собі, для чого це все. Як виявилося, інколи треба набагато більше часу, аніж перекур на репетиції, щоб вирішити, яку обкладинку зробити, чи як краще зіграти шматок треку, чи як будуть звучати бек-вокали. Тому ще порада (так, я екселівська душніла) — занотовуйте плани й одразу, окрім ідеї, накидуйте кроки. Якщо є щось, окрім "о, було б непогано!", то одразу прописуйте чіткий план для реалізації.

Виступ Death Pill у Манчестері, червень 2023

— Труднощі не стали на заваді вашого туру трьома країнами, що відбувся 2023-го. Яким він був і чим запам’ятався?

Анастасія: Тур був дуже душевним і з купою пригод. Із нами була чудова компанія — наша улюблена водійка Фунтік. Ми багато сміялися, грали, знайомилися з людьми, розповідали про Україну. А потім усі роз’їхались — і це завжди найболючіший момент.

Мар’яна: Я давно мріяла про наш тур, але він був іще кращий, аніж у моїх мріях! Не знаю як його описати двома словами… Тур — як наркотик: спробуєш один раз, а підсядеш на все життя, ахахахаха. Це важко фізично, але це найкращі мої спогади за все життя.

У турі з Фунтік. Фото з соцмереж гурту

Наталія: Тур був чудовий. Запамʼяталося майже все, а що не запамʼяталося — занотовано на майбутнє. Емоційно було важко, звісно, і перший раз виїхати кудись так надовго, і зустрітися, і грати. Найсумніше було повертатися й останній день мені, мабуть, запамʼятався найбільше. Ми грали в Лондоні, але зранку мали приїхати з Брайтона, щоб завезти інструменти на локацію концерту, заселитися в гостел, відвезти машину, розрахуватися з усіма, іще й відіграти цей концерт. Я знала, що цей момент настане, але усвідомила його лише сівши в літак о пʼятій ранку після концерту. Я прокинулася, взяла валізу, поцьомала всі сплячі обличчя і погнала на літак. І от з того моменту й до того, як я вирубилася в польоті, я просто плакала. Там був увесь спектр думок, які, я зрозуміла, уже не можу ні з ким розділити. Плюс втома. І тоді ж прийшло усвідомлення того, що наступний такий тур буде йой як нескоро.

— У цьому ж турі про вас зняли коротку стрічку "Go Your Way", яку ви вже згадували і яка стала найкращим коротким метром на LA Punk Film Festival. Фільм поки що недоступний, тому розкажіть, яка була його ідея і як усе реалізували? Що, на вашу думку, режисеру вдалося показати про вас і про сцену, до якої ви належите?

Анастасія: Цей фільм — про справжність, про реальність, у якій ми творимо.

Мар’яна: Не пам’ятаю, як саме це почалось, але у британській частині туру за нашою машиною на власному авто почав слідувати симпатичний хлопець Ден із ВЕЛИЧЕЗНОЮ камерою. Я подумала тоді "та й грець із ним, хай собі їздить, все одно нічого серйозного із цього не вийде". Перші два дні мене дратувала ця безкінечна зйомка — пам’ятаю своє щире обурення. Уявіть собі, ми не встигли прокинутись зранку, встати з ліжка, а він УЖЕ СИДИТЬ ЗНІМАЄ. Але ми з Деном швидко потоваришували. Ми сказали йому, шо "в Україні тебе звали б Даня, тому ми будемо називати тебе Даня", і почали навчати його українських слів, які він у нас перепитував. Коли ми відіграли останній концерт туру у Лондоні й прощалися з ним, ми усі плакали, і він також. Тепер він наш дружбан на все життя.

Наталія: Лейбл New Heavy Sound у нас запитав, чи ми не будемо проти, якщо нас познімають для доку. Вони хотіли зробити щось спешиал, і класне, і приємне для нас на згадку. Ми, звісно, погодилися. Ідея була зняти й подивитися, що вийде. От ми тиждень в Британії — і нас постійно знімають, що і як ми робимо. Ми не те щоб очікували чогось. Єдине, з приводу чого я переживала, це наше спантеличення й у без того нових місцях, із новими людьми, і що врешті-решт ми будемо якісь дивні й матеріал вийде галімий. У перший день так і було: перший день у Лондоні, запис пісні, дуже багато емоцій. Узагалі запис — це суперінтимно. А на другий день ця стіна першої зустрічі почала падати і ми притерлися дуже швидко. Потім ми навіть не звертали уваги, що нас хтось знімає. Усе було дуже натурально. Даня ще й виявився класним хлопцем і вдосталь панком, і було помітно, що ми йому дуже цікаві різносторонньо. Урешті цей фільм буде цікавим не тільки для панк-рокерів або музикантів, бо в ньому просто багато любові, тепла і справжньої дружби.

Дівчата з сумом прогнозували, що наступне спільне шоу Death Pill навряд відбудеться скоро, але London’s calling! Уже цього вересня доля знову зведе їх усіх у старому доброму Лондоні задля виступу на жіночому музичному фестивалі LOUD WOMEN.

Більше про гурт:

https://www.instagram.com/deathpill_band/